Паливний бак обладнують металевими щитками з боку передньої, задньої стінок, а з боку днища встановлюють металеву сітку з розміром чарунки 10×10 мм Відстань від паливного бака до захисного кожуха має бути не менше 20 мм.
Автоцистерни, крім того, повинні бути обладнані:
а) буксирним гаком;
б) буфером, що виходять за межі цистерни не менше ніж на 50 мм і захищає комунікації та оснащення;
в) пристроєм для закріплення рукавів під час руху;
г) дихальним клапаном для регулювання тиску пари.
1 – зворотний клапан; 2 – резервуар; 3 – заземлення; 4 – кінцевий вогневої запобіжник; 5 – повітряна труба; 6 – зливний фільтр; 7 – зливний трубопровід; 8,10 – кутові вогневі запобіжники; 9 – мірна труба; 11 – всмоктувальна труба; 12 -паливороздавальні колонки; 13 – шланг з роздавальним пістолетом; 14 – хомут; 15 – бетонна подушка.
Судини автоцистерни оснащують перегородками для гасіння гідравлічних ударів при уповільненні автомобіля. Кожна посудина повинна мати не менше двох таких перегородок. Запірна арматура автоцистерни повинна бути закриті захисними кожухами, що забезпечують можливість опломбування їх при перевезенні.
Автоцистерни для перевезення нафтопродуктів повинні бути позначені інформаційними таблицями системи інформації про небезпеку.
Цистерни фарбують у світлі, малонасичені кольори, що мають найбільший коефіцієнт відбиття світла (світло-сірий, світло-блакитний тощо) для запобігання нагрівання цистерни. Напис «ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧНО» наносять насиченою фарбою, контрастною до кольору цистерни. Висота літер – не менше 200 мм З лівого боку задньої стінки цистерни повинен бути нанесений знак обмеження максимальної швидкості. Автоцистерна повинна бути обладнана металевим заземлюючим пристроєм (звисаюча ланцюг), що захищає від статичних атмосферних електричних зарядів.
Паливо зливається самопливом або за допомогою насоса.
Зберігають паливо в наземних, напівпідземних і підземних сховищах. Умови зберігання в основному визначаються вогненебезпечністю. Суміш 2,5…5% об’ємних парів бензину з повітрям вибухонебезпечна. Сховища вентилюють через вентиляційну трубу із зовнішнім вогневим запобіжником, в якому в 2 – 3 шари встановлена сітка Деві – дрібна латунна сітка (144 – 225 осередків на 1 см ). Багато бензину втрачається при зберіганні з-за підвищеної плинності порівняно з водою або гасом. Найтонші капілярні тріщини, через які просочується бензин, важко виявити, оскільки він негайно випаровується. Через «потіючі» зварні шви за літо йде в середньому 4% бензину. Через дихальний клапан за рік 1%.
Значні втрати парів палива відбуваються при заповненні резервуарів. При цьому пароповітряна суміш стискається і витісняється через дихальний клапан, налаштований на певний тиск, – це «велике дихання», або «великий видих». У період роздачі палива тиск падає, виникає розрідження, через дихальний клапан надходить повітря – «малий вдих». Після закінчення «вдиху» повітря насичується парами бензину, тиск пароповітряної суміші зростає, настає «зворотний видих». За один цикл випорожнення-заповнення резервуара місткістю 1000 м3 в атмосферу надходить близько 1 т бензину. При випаровуванні значно змінюється склад палива, так як випаровуються насамперед найбільш цінні легкі фракції.
Проти випаровування допомагає ізоляція нафтопродуктів від повітряного простору. Плаваючі захисні емульсії типу олія-вода (жирні кислоти, гліцерин, етиленгліколь, желатин, сода) знижують втрати на 80%. Недолік емульсій – малий термін служби (до 3 місяців). Шар 20 – 25 мм пластмасових кульок діаметром 16…250 мкм знижує втрати бензину на 30 – 50%, сирої нафти на 80%.
Цистерни слід фарбувати зовні і зсередини в світлі тони, добре відбивають теплові промені. Встановлено, що внутрішнє забарвлення зменшує випаровування бензину на 25 – 30%.
В АТП і на АЗС паливо зберігають звичайно в підземних резервуарах (див. рис.). Резервуар 2 встановлюють у попередньо виритому котловані на бетонні подушки 15 (при наявності грунтових вод; коли вод немає -укладають на піщані подушки без кріплення) і засипають піском. Подушки роблять у вигляді суцільного бетонного фундаменту, до якого резервуар кріплять металевими хомутами 14.
Для наповнення резервуара служить зливний трубопровід 7 з фільтром 6. Кінець труби 7 опускають у резервуар нижче рівня зворотного клапана 1 всмоктуючої труби 11, тобто у так званий мертвий залишок бензину в резервуарі, завдяки чому в зливному трубопроводі створюється гідравлічний затвор, що запобігає доступ зовнішнього повітря в резервуар при його заповненні, а отже, і проникненню вогню.
На кришці горловини резервуара змонтовані усмоктувальна труба 11 з вогневим запобіжником 10 і мірна труба 9. Остання має отвори по всій висоті і обтягнута латунною сіткою. Всередину труби вставлений стрижень (щуп) з поділками, відповідними кількості бензину в резервуарі. Можуть також застосовуватися поплавкові і пневматичні покажчики кількості палива.
Для утримання палива, що заповнює усмоктувальну трубу, на її кінці встановлений зворотний клапан із сітчастим фільтром. Бензин всмоктується насосом паливороздавальної колонки 12. Роздача проводиться через шланг 13 з роздавальним пістолетом. На повітряній трубі 5 встановлено кутовий 8 і кінцевий 4 вогневі запобіжники (полум’ягасники). Для попередження статичних розрядів резервуар має заземлення 3.
Резервуари розташовують під землею на глибині 1 – 1,5 м від верхньої твірної циліндричної поверхні цистерни при відстані між ними не менше 1 м. У резервуарах для дизпалива відбір проводиться з верхнього шару, щоб зменшити попадання в паливний бак домішок у вигляді частинок.
2
