Минулого року на машині об’їхав чорне море за маршрутом україна-румунія-болгарія-туреччина-грузія-росія-україна, зайняло це у мене 9 днів і 7700 км пробігу. Цього року збирався катнути в бік північних країн на мотоциклі, але так як якийсь китаєць з’їв кажана — мені не судилося виїхати за кордон. З цього вирішено було об’їхати україну вздовж кордонів дорогами.маршрут почав прикидати десь за місяць до старту. Планував їхати максимально автономно. Для цього купив 10 денних армійських сухпайків по 2,5 кг кожен, взяв у тещі намет, зібрав необхідний інструмент який може знадобиться в дорозі, речі і всяку дріб’язок. Зробив замовлення на пошиття гермомешков замість бічних кофрів (в результаті мені прислали мішки в 2 рази більше замовлених розмірів і повністю мене ігнорували).
Старт був намічений на 11 червня.
Виїхати вийшло в районі 6 вечора відразу з роботи.довелося звикати до габаритом мого нав’юченого мотоцикла в пробках. Був ремонт дороги в бік димера, але завдяки тому що я на двох колесах — пробки я благополучно об’їхав. У димері звернув на сухолуччя і поїхав уздовж київського моря (водосховища). Заїхав до музею військової техніки в селі пилява
Після музею лісами поїхав у бік села любидва. В якийсь момент почув дивні звуки у мотоцикла, зупинившись я побачив що права бічна сумка давно не на мотоциклі-а їде причепом по асфальту і стропа яка тримала цю сумку мирно плавиться об вихлопну трубу. Першу неприємність я прийняв зі сміхом, так як від києва від’їхав не більше 200км.
Заново прив’язавши сумку поїхав далі. Дорога в якийсь момент виявилася покинутою і з асфальту все частіше і частіше проростали різні кущі і дерева. У підсумку дорога закінчилася технічним розворотом для, судячи з усього, лісовозів.
Подивившись гугл карти я зрозумів що до села любидва зовсім небагато залишилося, повернувся трохи назад і з’їхавши на піщану лісову дорогу поїхав до села. У селі знову з’явився асфальт і я поїхав далі до іванкова.
На окружній іванкова я звернув і поїхав у бік села поліське яке знаходиться в зоні відчуження. Дорога іванків-овруч проходить через чорнобильську зону відчуження, а село поліське було виселене. З двох сторін від села стоять кпп з постами поліції. Через кпп я проїхав коли настали сутінки і їхати через покинуте село було трохи моторошно, тим більше що після села була ділянка лісу після пожежі.
Проїхавши цю ділянку поїхав у бік овруча. Так як настала ніч, дорога була з вирваними шматками асфальту і зовсім не було автомобілів на дорозі, звернув за черговим містком в поле
і знайшов місце під намет. Розклавши намет і перекусивши розігрітим сухпайком ліг спати.
День 2 (12.06) вранці прокинувшись і поснідавши попрямував в овруч.
Заправившись в овручі поїхав паралельно кордону з білоруссю в бік села селезівка. У цьому селі знаходиться вхід до поліського біосферного заповідника. В’їзд на автомобілі в нього заборонений. Під’їхавши до адміністративної будівлі заповідника запитав дозвіл на проїзд через нього на мотоциклі — мені дали добро і вказали шлях в якому потрібно їхати.
Через сам заповідник вели безліч піщаних лісових доріг які то зустрічалися то розходилися в різні боки. Всього через заповідник я проїхав 25-30 км, але зайняло це у мене близько 2-х годин.
Важко було їхати по глибокому піску. Виїхав із заповідника біля села копищів в якому знаходиться кпп на кордоні з білоруссю.далі вирішив повернуться на варшавську трасу, так як мені необхідний був інтернет і зупинка для роботи. Через годину десь зупинився на трасі на заправці. Сів на веранді в кафе заправки, і години 2 працював роботу на ноутбуці.
Далі поїхав через сарни до міста дубровиця рівненської області. За ним звернув на дорогу провідну в село морочне. Швидкість знизилася так як з’явилася бруківка напевно викладена ще в 18-19 століттях. А ділянку село морочне-смт любешів я ще довго не забуду. Вся ділянка-це велика бруківка. Як я тільки не намагався по ній їхати-швидко / повільно, по узбіччю, по полю, по стежках — все одно не зміг знайти оптимальний варіант пересування по цьому напрямку.
До вечора проїхавши таки цю ділянку, попрямував по дорозі в село дольськ волинської області на кордоні з білоруссю. Перед селом звернув і поїхав дорогою вздовж кордону шукати місце під ночівлю. Подивившись по карті побачив озеро біле через яке проходить кордон, вирішив на ньому і заночувати. Поки їхав у бік озера, зупинився в якомусь селі і пішов в магазин. Як тільки я сліз з мотоцикла-по дорозі проїхали 2 невпізнаних мотоцикла обвішаних кофрами. Після того як скупився в магазині поїхав наганяти мотоциклістів. Наздогнавши їх, я зрозумів що це підготовлені до далекяків альфа і дельта))) обігнавши їх поїхав шукати під’їзд до озера. Один раз з’їхавши не туди, виїхавши знову на дорогу якраз до мене під’їхали 2 мандрівника на мопедах, з’ясувавши що вони теж їдуть на озеро — я прилаштувався за ними. Вони відразу попрямували по потрібній лісовій дорозі, по грунтовці з калюжами вони набрали такий тим що я ледве за ними встигав. Виїхавши до озера ми зупинилися біля альтанки, в той момент якраз сонце сідало за озеро. Познайомившись з мандрівниками на альфі і дельті вирішили замість встати табором. Купувавшись, розпалили багаття і сіли в альтанці. Сиділи до години 12 ночі, спілкувалися попиваючи міцні напої і закушуючи домашнім салом з цибулею. Мотоциклістами виявилися саша і вова з львівської області, які проїхали кілометрів 400 на риболовлю, обом було за 50 і в такі поїздки вони їздять щороку, перед виїздом на одному з мопедів стуканув мотор і вони кинувши новий проходили обкатку в дорозі.
День 3 (13.06) вранці зібравшись і попрощавшись з вовою і сешею поїхав у бік міста камінь-каширський. Навколо безліч каналів і озер і лісів, їхав і насолоджувався красою, хоч настрій і псувало якість дороги. Потім звернув у бік міста ратне і поїхав в шацьк на найбільше озеро україни світязь. У шацьку припаркувався біля пляжу і пішов у бар на пляжі з ноутбуком працювати. Взявши келишок пивка, провів близько двох годин за роботою.
Після того як всі справи зробив, сів на мотоцикл і поїхав через володимир-волинський-нововолинськ-червоноград-рава-руська ці ділянки мені запам’яталися як зовсім убитою дорогою з вирваними ділянками дороги, так і новими тільки споруджуваними ділянками. Так само почали попадатися шахти, їх я не очікував побачити хоч і знав що у львівській області шахт багато. Перед равою-руською я проїхав через найменше місто україни угнів, принаймні саме так було зазначено на знаку при в’їзді в це місто.
Далі мій шлях лежав через краковець у самбір, ділянками дорога була просто гравийка, однак після старого самбора едя по грунтовці різко переді мною з’являється нова ідеальна дорога петляє між пагорбами, це був приємний сюрприз
Едя по цій чудовій дорозі поряд зі мною йшли чернючие хмари і я все чекав коли ці хмари мене накриють. Далі пішли більш високі гори і асфальт став мокрий видно було що зовсім недавно тут пройшла злива. Починало темніти і хмари наближалися все ближче, я хотів спочатку встати на ночівлю з наметом в горах, але побачивши хмари я вирішив подалі від них виїхати.
На черговому перевалі я зупинився на перекур і побачив хмару з блискучими блискавками всередині неї, яка йшла в мою сторону. Почав обмірковувати варіанти де мені ночувати і поки я розмірковував з сигаретою в руці, хмара прям на очах наближалася до мене. Час початок 10 вечора, темніє, дощ настає, я в горах, намет не хочеться ставити в горах в дощ. Вирішую їхати до ужгорода, так як дорога ідеальна і новозбудована, думаю що вона і далі така ж буде. Дзвоню другу дімі що б він знайшов в ужгороді хостел для мене і мотоцикла і їду в бік ужгорода. Коли зовсім потемніло уперся в шлагбаум, це виявився кордон між львівською та закарпатськими областями, коп перевірив документи і побажав гарного шляху. Як тільки я в’їхав в закарпаття, відразу ж пропала дорога, ось прям зовсім, яма на ямі з вкраденим кимось асфальтом. Хмара наздоганяє, ніч темнюча, дорога вбита в мотлох і мені їхати до ужгорода в темряві близько 100км.в якийсь момент блискавки виблискували зовсім поруч. Їхати було важко, світло у мого баджаджа слабенький. У підсумку до 12 ночі я в’їхав в ужгород і оселився в хостел в якому я був єдиним гостем. Випив пару баночок пива і ліг спати. Дай мене так і не зміг наздогнати, а в ужгороді було зовсім сухо.день 4 (14.06) прокинувшись, вирішив зробити те мотоциклу. Все необхідне я віз з собою. Розташувавшись у дворі хостелу, витратив близько години на чистку ланцюга і заміну масла. До речі, ще згадав що сьогодні у мене день народження.
Виїхав з ужгорода після 12 і поїхав у чоп. Після чопа шлях мій лежав через берегово-виноградів-хуст-рахів. Дорога майже на всьому протязі вздовж кордону з угорщиною і румунією будувалася заново, скрізь були ремонти і часто багатокілометрові пробки, але мені вониБули не страшні, так як об’їхати стоять машини не становило труднощів. Дуже сподобалися види, починаючи від невисоких гір закарпаття плавно збільшуючись в розмірах у міру в’їзду в карпати.
В якийсь момент за хустом почув що двигун дзвенить як божевільний, зупинившись виявив відсутність двох болтів кріплення двигуна до рами. Швидше за все при вчорашній нічній їзді у мене відкрутилися гайки, а сьогодні коли їхав по ремонтованих ділянках вони і повискакували.
Вирішив їхати не поспішаючи і шукати будівельний або автомагазин. Але найближче місто було рахів, а до нього ще їхати кілометрів 70, та ще й час наближається до 5 вечора і до цього варто додати що сьогодні неділя. Загалом я поїхав не поспішаючи намагаючись знайти хоч якийсь магазинчик. Проїжджаючи чергове село побачив 2 припаркованих китайських ендурика. Зупинився поруч і покликав господаря, там виявилися 4 хлопця, я у них попросив 2 болта довгих з гайками. Вони порившись в сараї, принесли і самі мені їх закрутили. Вони здивувалися що можна на такому малокубатурніке відправиться в таку подорож, і сказали що для цього треба бути трохи еб… Тим. Поспілкувавшись хвилин 10, я їх подякував і поїхав далі.
А далі були карпати у всій своїй красі. Від рахова через ворохту і верховину я поїхав до селища берегомет. Ця ділянка один з найкрасивіших в моєму шляху. Довелося одягати дощовик і бахіли в горах бо нарешті то мене зустрів дощ. До вечора переїхавши через річку черемош опинився в буковині.
Почало темніти і я став шукати місце для намету. Не доїжджаючи до селища черепківці з’їхав у поле і поставив намет, темніло і мій др підійшов до кінця.
День 5 (15.06) вранці наступного дня поїхав знову вздовж кордону в бік селища мамалига. Але тільки від’їхавши від місця ночівлі полив дощ. Одягнувшись в дощовик поїхав далі, правда пересуванню заважала відсутність асфальту як такого, суцільна грунтовка, а якщо враховувати ллється дощ то дорога перетворилася на веселу пригоду.
Доїхавши до села лунка збирався перетнути річку прут по мосту, але перед спуском до мосту стояв автомобіль копів перекривши дорогу. Виявляється через те що що кілька днів в карпатах лили сильні дощі, міст опинився під водою (міст був понтонний).
Поліцейський сказав їхати в об’їзд через чернівці, довелося робити гак в 60 км. Я виходить проїхав карпати якраз після того як там закінчилися сильні дощі. І після того як я повернувся до києва, дізнався що в карпатах через кілька днів після того як я проїхав, розмило дорогу селевим потоком. Не доїжджаючи до села мамалига проїжджаючи жд переїзд мотоцикл перестає тягнути, двигун працює і на газ реагує, але нічого крім підвищення оборотів не відбувається. Зупинився на узбіччі з думкою що лягла коробка, розвантаживши мотоцикл побачив що у мене просто злетів ланцюг.
Провів вимушене то ланцюг і пообідавши заодно, поїхав далі вздовж кордону з молдовою до новодністровська.
У новодністровсі перетнув річку дністер через дністровську гес. Далі вздовж дністра доїхав до міста могилів-подільський, до речі в саме місто доїжджав на залишках бензину так як заправив я 14 літрів при обсязі бака з резервом 14,5 л. У могилів-подільську я заїхав на нову пошту і забрав ланцюг і камеру яку мені відправили в київ але прийшла вона після мого виїзду, довелося міняти місто куди необхідно переслати посилку.
Далі поїхав через ямпіль і крижопіль в село студена що на кордоні з молдовою і в селі зустрів чудовий захід і веселку з протилежного боку, поки я це фотографував і знімав на відео, до мене вийшов військовий з частини прикордонників біля паркану якої, я як виявилося, зупинився. Сказав припинити зйомку, так як це режимний об’єкт і перевірив документи.
Доріг в цих краях немає, в кращому випадку укочена гравійка, але в поєднанні з дощем — це перетворюється в дорогу пригод. Початок темніти і я по карті знайшов недалеко від міста кодима кілька озер, до них і поїхав. При спуску з поля до озера зіскочив з колії і розклав мот, як результат погнута і відірвалася захисна дуга. Поставив намет на березі озера, розпалив багаття і повечерявши ліг спати. На наступний день планував доїхати до рені, а це близько 550км.
З.и.: цей текст був написаний відразу після поїздки (тобто 2 роки тому). Фото і відео є з усієї поїздки, але ця поїздка робилася тільки для себе і не планувалася на показ. Якщо комусь буде цікава, буде друга і / або третя частина, мені її доведеться дописувати через 2 роки.
